Аромати епохи: зародження парфумерного мистецтва в нашій країні

Нещодавно, перебираючи арсенал своїх бьюті-скарбів, я натрапила на гарний старий використаний флакон з-під парфумів моєї мами. Зараз різноманіття парфумерних брендів і продуктів нікого вже не дивує, але ще кілька десятиліть тому все було зовсім інакше.

Я захотіла детальніше вивчити для себе, а заразом і розповісти вам, як же зароджувалися традиції парфумерного мистецтва на теренах нашої батьківщини. Чому одеколон називається одеколоном. Навіщо наші люди роками зберігали використані флакони та чим парфуми відрізняються від туалетної води. Пропоную вам трохи поринути у парфумерну ностальгію разом зі мною.

Для початку розберемося що таке парфум. Це слово походить від латинського per fumum – «через дим». Саме так, за допомогою диму, підпалюючи певні речовини раніше ароматизували приміщення та одяг. Це міг бути, наприклад, ладан. Через час винайшли дистиляцію і таким способом навчилися отримувати концентровані ефірні олії з квітів або цитрусових плодів, які розчиняли в етиловому спирті. А щоб зафіксувати аромат – використовували матеріали тваринного походження. Це могла бути амбра, або, наприклад, мускус – рідина, якою тварини мітять територію. Лише згодом з'явилися синтетичні компоненти. Все це разом і заведено називати парфумом.

Тон у парфумерній справі традиційно ставили французи. До радянських часів, до початку Першої світової війни, жителі західної України мали ширший доступ до європейської школи парфумерії, тому галицькі пані були «просунутішими» у цій справі, ніж, скажімо, київські. Свою роль тут зіграла лише географія. Коли до влади приходять комуністи, починається розвиток саме радянської парфумерної промисловості. Фабрики відкриваються по всьому Союзу, зокрема й в Україні. Починаючи з 30-40-х років починається бурхливий розвиток парфумерної промисловості. Почали вирощувати спеціальні троянди у Криму, і це стало основою створення фабрики «Кримська троянда». Також були відкриті фабрики у Львові та Харкові (які працюють і досі), фабрика «Червоні вітрила» у Миколаєві.

За рівнем концентрації ароматичних речовин, парфумерні продукти можна умовно поділити на 4 категорії: найсильніші, власне – парфуми; далі йде парфумована вода, туалетна вода, і найменш концентрований - одеколон. Але в побуті та в лексиконі наших людей міцніше закріпилися всього дві назви: парфуми – це жіночий парфум, а одеколон – чоловічий. Мало хто здогадувався, яке ж відношення до всього цього має німецьке місто Кельн. Слово одеколон (eau de Cologne) означає "кельнська вода ". І саме так добре нам усім знайомий, трійний одеколон є найяскравішим прикладом цього продукту.

Хоча, якщо бути точнішими, то трохи раніше аналог першого такого одеколону з цитрусовою композицією з'явився на території Угорщини. Трійний одеколон став найдешевшим і найдоступнішим чоловічим парфумом. Його наносили на обличчя після гоління. На вулицях великих міст навіть встановлювали спеціальні автомати – один пшик 15 копійок. Жінки ж, і собі, використовували одеколон як "ліки проти усіх хвороб". На його основі робили мазі та бальзами, ним натирали ноги та дезінфікували рани, школярі заправляли ним фломастери та протирали головки магнітофонів від пилу.

А ось пролетаріат пішов ще далі та «ароматизувався» зсередини – використовуючи потрійний одеколон як алкогольний напій. А ось наступний аромат вже не був таким популярним серед любителів випити, бо коштував значно дорожче. Класика радянської парфумерії – легендарний «Шипр».

У той час тільки фахівці знали, як цей одеколон пов'язаний з островом у Середземному морі. Назва «Шипр» походить від назви острова Кіпр (Cyprus) і творці даного парфуму мали на меті створити атмосферу прогулянки у цьому чудовому місці. Аромат був настільки вдалим, що його почали копіювати, робити свої версії, так цей аромат став прабатьком багатьох сучасних ароматів. Але не шипром та потрійним єдиним... Ті, хто їхав закордон, намагалися привезти звідти французький одеколон. І неважлива була якась певна марка – головне щоб одеколон був французьким. Ним користувалися лише на великі свята та урочистості.

Для тих у кого не було можливості дістати французькі парфуми, а "Трійний одеколон" та "Шипр" набридли – з'являється нова альтернатива. У 70-х на полицях радянських магазинів з'являється одеколон із гучною чоловічою назвою «Саша». Творці парфуму роблять тонкий рекламний хід, вибираючи для назви одеколону найпопулярніше ім'я на той час – Олександр. На упаковці красувався вдумливий незнайомий чоловік, фото якого взяли з фото банку. Як виявилося згодом, він взагалі був німцем за національністю. З роками фото багато разів змінювалось, але одеколон випускають і у наш час.

А ось найвідоміший жіночий парфум Миколаївської фабрики «Червоні вітрила» - «Шахерезада», вже давно знята з виробництва. Річ у тому, що парфуми того часу містили компоненти, які зараз є під забороною. Духи "Шахерезада" були складною парфумерною композицією, без імпортної складової, і були розроблені одним парфумером від початку до кінця.

Ще однією гордістю радянських парфумерів були жіночі парфуми з гучною комуністичною назвою «Червона Москва». Вважаю, що це найпопулярніші та найкласичніші парфуми починаючи з 60-х і закінчуючи розвалом Союзу. Це був універсальний подарунок кожній жінці Радянського Союзу.

Існує легенда про те, що насправді спочатку парфум був створений не як «Червона Москва», а як «Улюблений букет імператриці», він був спеціально створений для дружини Миколи II, і аромат включав саме букет запахів саме тих квітів, які любила імператриця. Для того, щоб аромат не знищили, згодом його перейменували на «Червону Москву» і вже під цією назвою він отримав міжнародне визнання.

Говорячи відверто, радянські парфумери зірок з неба не хапали, аромати були консервативними та досить одноманітними. Тон все ж таки задавали європейці. Школа радянської парфумерії розвивалася окремо від світових тенденцій і було дуже непросто змагатися із західними брендами, через відсутність якісної сировини. Але з часом на заводи потрапляє те, про що французи могли тільки мріяти. Радянський Союз часто робив фінансові дотації в дружні країни, що розвиваються, наприклад в Індію. Дуже часто країни не могли повернути кредити та віддавали товаром чи якісною сировиною. Таким чином до Радянського Союзу доставляли олію сандалового дерева або пачулі. Такі інгредієнти потрапляли на дрібні заводи та мануфактури, у яких був спеціальний план обмеженого тиражу парфумерної продукції, або нових ароматів.

Але якщо говорити про масове виробництво, то радянські парфуми не особливо тішили якістю, так само як і одяг та побутова техніка. Еталоном завжди були французькі парфуми. Це був своєрідний знак якості, як американські джинси або японська техніка. Ціна на них була досить високою. Якщо найкращий і найдорожчий радянський парфум коштував 15 рублів, то за закордонний могли віддати й всі 60! А це половина середньої місячної зарплати на той час. І звичайно ж, парфуми ще треба було, як кажуть, «дістати». Ті духи, які в Союзі вважалися легендарними – у Європі вважалися просто нормальними, не більше. Там не було такого дикого ажіотажу та ностальгії, коли на них пройшла мода, адже з'являлося дуже багато нових ароматів. Для радянських людей купівля парфумів завжди було своєрідним святом.

Попри це, існує кілька речей, у яких саме українські парфумери стали новаторами. Брендуючи парфуми,  парфумери часто використовували топоніми у назвах, тому можна було зустріти духи «Дніпро», «Вечірній Львів», «Карпати» тощо. Європейська парфумерія лише через 30 років дійшла таких неймінгових рішень. Була ще одна річ, яка дозволяє назвати наших парфумерів новаторами у порівнянні з європейськими колегами. Йдеться про парфумерію для дітей. У 70-х роках Харківська парфумерна фабрика починає випускати аромат «Антошка», який рекомендується наносити дітям перед тим, як вони йдуть до школи. Але така продукція протрималася на ринку не довго, адже по суті одеколон для дітей абсолютно не потрібен, бо будь-який спирт підсушує ніжну дитячу шкіру.

Так само не дуже вдало Харківська парфумерна фабрика пробувала випускати аромати для котів і собак, і слід зазначити, що лише через 30-40 років європейські марки перейняли цей маркетинговий хід.

Особливу увагу в цій темі я хотіла б приділити флаконам, які (як і у випадку зі мною) як правило не викидали після того, як закінчилися духи. Найчастіше тому, що пляшечка була красива сама по собі. Дуже поширеним було виготовлення флаконів склодувами вручну, тому кожна пляшечка була свого роду витвором мистецтва. 

По-друге, використаний флакон зберігав запах. Туди заливали спирт або воду і таким чином продовжували життя аромату. Ще використану баночку ставили в сервант або шафу для гарного запаху. Іноді звідти пахло навіть занадто сильно, як і від деяких людей, які зловживали парфумами, та й у наш час це не рідкість. Однією з причин було бажання людини привернути увагу, і певною мірою це можна було вважати показником невпевненості в собі.

Для того, щоб почуватися впевнено, слід пам'ятати, що вдало підібраний аромат не менш важливий, ніж одяг або зачіска, і тут теж потрібно мати міру. Будьте красивими та пахучими! :)